Чому Недооцінений Захисник Веде Рокетс до Плей-оф?

Прихована Метрика, Яку Нехто Не Бачить

Я вирост на кортах Південної Чикаго, де баскетбол вимірювався не очками, а почутом. Коли я перший раз побачив Джеремію Гріна в Х’юстонській ротації минулого сезону — я не бачив фейрворкса. Я бачив тишу.

Він не лідить у забитті — а у просторі. Він не палає бок-скор — він оживляє ритм суперникам. Його передачi — це перемикач темпу. У лиззi, закоханої з силою зорь, його вплив непом’ятний… доки занадто пасло.

Данi Не Кажуться — Але Вони Тихий

Нашi моделi вимырюють норми користування, спадно-перемикачеву спаду та оборонну тискову зону. Але жодна з них не вимырює те, що він робить, коли нхто не дивиться.

У грi 4 Захиднього Першого Раунду: Грiн грав 38 хвилин. Забив лише 7 разiв — і мав нуль обертурiв. Його команда обминила суперниками на +12 за цих 38 хвилин. Ми називаємо це «ефективнiстю». Вiн називає це «граття для своєї команди».

Чому Зараз? Чому Вiн?

Коли ми говоримо про Кевина Дюрента — ми знаємо, куди вiн іде. Але Грiн? Вiн залишається… доки тоб i потрIбен найбльше. Вiн не має довести себе — вже зробив це — на кожному посесii, на кожному обертii, на кожному тишому секунд перед сигналом. Це не про талант. Це про структуру. А структура перемагає чемпІонства — не зорii.